Посяла людям лiта своi, лiтечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дiтей, як на свiт по совiст жити,
Зiтхнула полегко — i тихо пiшла за межу.
— Куди ж це Ви, мамо?! — сполохано кинулись дiти.
— Куди ж Ви, бабусю? — онуки бiжать до ворiт.
— Та я недалечко… де сонце лягае спочити.
Пора менi, дтки… А ви вже без мене ростiть.
— Та як же без Вас ми… Та що ж ви намислили, мамо?
— А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках?
— А я вам лишаю всi райдуги iз журавлями,
I срiбло на травах, i золото на колосках.
