Лина Костенко

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

Послушаю-ка дождь. Подкрался и шумит.
Веселый звук воды, шаги самой Природы.
Мне кажется, что миг прошел, лишь миг,
Вдруг оглянусь — а это годы, годы!

Да нет, уже века. Не ведает никто,
В туманностях души, а может, Андромеды,
Я, завернувшись в дождь — в стеклянное пальто,
С живыми, с мертвыми ль веду беседы.

Целую все леса. Спасибо скрипачу,
Он славно нам сыграл про все, что есть, чем буду.
Я дерево, я снег, все, что любить хочу.
И, может, в том мой смысл, а вовсе не причуда.

Поражение — это наука. Никакая победа так не учит.

Чи нас Господь почуе усiх разом,
Коли так просить кожний про свое?

Я не скажу і в памяті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

Скiльки рокiв кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.

А женщина отважная не может быть ОБУЗОЙ…
Спасибо вам большое за сей приоритет!
Поэтам всех веков необходима Муза,
А женщине кто нужен, если она-Поэт ???

Життя-така велика ковзаниця. Кому вдалось, не падавши, пройти?

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
… показать весь текст …

Ми ушкоджене поколiння. Ще вiд предкiв щось узяли, а нащадкам вже не маeмо що передати.