Рiдна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя дала.
I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала,
I рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвiте росяниста дорiжка,
I зеленi луги, й соловi’нi гаi,
I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi хорошi твоi.
I твоя незрадлива материнська ласкава усмiшка,
I засмученi очi, блакитнi твоi.
Я вiзьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихiм шелестi трав, в щебетаннi дiбров.
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю:
I дитинство, й розлука, i вiрна любов.
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю:
I дитинство, й розлука, й твоя материнська любов…