Та все ж таки до тебе думка лине
Хоч час так швидко незворотно плине,
Невпинно поглинає за роками рік…
Та все ж таки до тебе думка лине,
Я лиш з тобою поєдналася навік.
Твій образ назавжди закарбувався
В палкому серці та в зворушеній душі
І в пам"яті моїй один лиш ти зостався,
Лише тобі присвячую вірші…
Мабуть не зможу вже тебе забути,
Хоч намагаюсь — марно повсякчас…
Можливо саме так і має бути,
Коли кохання вперше поєднало нас…
Бо хто ж спромігся врешті подолати
Свої найперші, найщиріші почуття;
Наважився в собі себе ж зламати
Й натомість все ж отримав забуття?
Я ж не змогла і вже мабуть не зможу,
Час безпорадно поглинаючи життя
Не врятував мене, на тінь тепер лиш схожу…
Та все ж залишив згубні почуття…