Оля Данілова

5 секунд

До розлуки ще 5 секунд,
Я не хочу тебе відпускати.
В голові знов шалений бунт,
Я не можу і слова сказати.

Я рахую і ніби молюсь
Ще 4 секунди і пустка.
Та не знаю, чи я ще боюсь,
Наше щастя — це вічна відпустка.

Все неначе в фальшивому сні,
Якщо можеш зітри мої сльози.
… показать весь текст …

Шматочок щастя

У мовчанні зімкнулись вуста,
Але крик знову рветься на волю.
Моя чаша вже майже пуста,
Але гріх нарікати на долю.

Той напій, що дарує життя
Був солодким, гірким і пахучим.
Він приносив мені забуття,
Але був до нестями гнітючим.

Я пила, що було моїх сил
Потім чашу стискала з напастя.
… показать весь текст …

Безумство

Як боляче відштовхує коханий,
Ти більше не потрібна і чужа.
І довго не загоюється рана
Неначе від кухонного ножа.

Він думає: «Затягнеться, минеться»,
А в тебе сльози котяться з очей.
Він подумки з тобою розстається
Стираючи безумство всіх ночей.

Бодай і так, кохання не прибуде
Але я хочу бачити одне,
… показать весь текст …

Ми сліпі, поки можемо бачити,
Ми німі, хоч говорять уста,
Ми не хочемо іншим пробачити
Наша сутність зчорніла й пуста.

Ми не сіємо добре і вічне
І нічого тому не пожнем,
Ми не можем дивитись у вічі,
Бо брехня обпікає вогнем.

Ми ламаєм майбутнє і долі,
Щоби щастя створити своє,
А як наслідок тільки поволі
Ми руйнуємо те, що вже є.

Я живу наче в клітці закрита
А звільнитися сили нема.
Моя сутність далеко зарита,
Я себе забуваю сама.

І «сьогодні» відлуння «учора»,
І яскравість уже на нулю.
Залишилася тільки покора:
Не молюсь, не живу, не люблю.

Таку долю сама обирала,
Коли йшла за коханням услід.
А тепер би усе я віддала,
Щоб змінити для себе цей світ.