Я учора до дому вертаясь,
Зустрiв дiвчинку рокiв п’яти.
Та поки я з ii татусем спiлкувався,
Вона поруч стояла приховав щось у себе в руцi.
Дочекавшись покуди розмову
Ми скiнчили з ii татусем.
Пiдiйшла вона ближче
Сказавши:
-Подивись що татусь подарив.
Роiмкнувши маленьку долоньку.
Протягнувши ii до мене.
Показала яскраву каблучку.
Що тримала вона у руц.
Очi блиском щасливим засяяли.
Мов велику скарбницю знайшла.
Потiм руку мою обiйнявши,
Цiлувати ii почала.
Занiмiв вiд такой несподiванки
Я до хати своеi зайшов.
В горлi ком, в очах сльози з’явилися.
А в висках пролунав наче гром.
i менi щось вiдразу на думку.
Два дорослих вже сина прийшли.
Тiльки я вспам’ятати не можу
Коли навить дзвонили вони.
Виховання було таке саме.
У любовi зростали вони.
Получивши вд татка та мами
Все тепло вд батькiвський душi.
Так чому ж зачерствiлi двi душi
Iгнорують, забули батька.
Чи своiх дiточок в них не буде
I життя буде прожите зря.
I не мiг зрозумiти
Хто ж саме це життя вже даремно прожив.
Чи сини моi, чи навiть сам я,
Якщо маю таких я синiв.