Стара стара верба схилилась над водою,
глля розпустила, мов двчина косу.
Вмиваться вона холодною росою,
соловейка слуха щоранку досхочу.
…Ти парубок був видний багатий,
А я дурне двча з бдно см'.
Ткала пд вербу щоби не знала мати
ти ткав до мене наперекр рдн.
Здавалось нам тод що щастя безкнечне,
Що буде так завжди, до самого кнця.
Надялися, що батьки приймуть наше кохання
мряли що поведеш мене ти до внця.