Оптимісти сумують також, 
Правда якось інакше… по-своєму… 
Коли з неба ллє рясний дощ, 
Вони також ллють сльози солонії… 
Оптимістам дана печаль. 
Особлива печаль, інакша… 
І на кожнім стоїть печать, 
І у кожного доля страшна… 
Не такі вже вони й прості… 
І сміються, хай плакати хочуть… 
Хай з берези летять листи, 
Хай вогнями палають очі… 
Оптимісти не вірять в любов… 
Ні у що оптимісти не вірять! 
У них, просто, — гаряча кров! 
У них менше слів, більше діла… 
Оптимісти дуже слабкі! 
Від того, що життя — не корито, 
Їм у душі плюють дурні, 
Від того вони часто розбиті… 
І страждають вони, як ніхто
Від образ і погоди мінливої, 
Їм би фільмів цікавих про «то» 
І холодного пива з піною! 
Оптимісти пробачать тебе, 
Скажуть: «Брате, ну з ким не буває?!». 
Тільки знай: то омана усе! 
Видно, шось вони таки знають… 
І, коли поміж огорож 
Ти їх стрінеш з душею простою, 
Памятай, що їм сумно також! 
Правда, якось інакше… по-своєму…
© Паша Броский