САМОСТИЙНА ДИРКА (Самостiйна дiрка)
Остап Вишня
Поширити
УкрОУНа й укрОУНц
(Розвдка науково-дезодоративна)
Передмова
таке старовинне народне прислв’я: «Не руш ОУНця — воно не смердтиме», але за часи Втчизняно вйни ОУНц почали смердти, сказати б, самодяльно, отже, з огидою доводиться вживати дезодорац.
З проханням до сусдв мати напоготов пульверизатора з «лсною водою» беремося за цю науково-дезодоративну розвдку.
ОУН?! Що воно таке?
Це, як воно себе само кличе, Об’днання Укранських Нацоналств.
. Що воно, справд, таке — УкрОУНа?
УкрОУНа — це, звиняйте на слов, держава. Походить од дслова не «держать», а «держатись». Як воша кожуха. УкрОУНа держиться, бо держать.
II. Територя
Держава УкрОУНа суцльно просторон, тобто територ, не ма, а розташована вона клаптиками по гестапвських смтниках та по нших, не дуже дотепних, але потрбних для людства мсцях, що потребують асензац, та ще по хащах, ярках, яругах, глинищах.
Таке розташовання дуже часто виклика боротьбу УкрОУНцв за територю з вовками, дикими кабанами та карпатськими ведмедями.
Бльш-менш спокйними мсцями вважаються т, що розташован по смтниках та асензацйних закладах.
III. Населення
Населення зветься — УкрОУНц. Жночо стат в них нема. Сам чоловки. Розплоджуються за допомогою гестапвських листвок та нмецьких марок. Свох дтей не мають, через те дтей взагал не переносять ржуть. Працюють темними ночами, бо денне свтло м слпить оч. Удень — сплять.
IV. Влада
Цар — Гммлер.
V. Релгя
Бог — Гтлер. Моляться за нього й прикладаються до нього — ззаду.
VI. Мова
Мова дуже барвиста, багата на синонми. Влада до них: «Нанана! Кус! Кус! Кус!» Населення зразу ж одповда: «Гав! Гав! Гав!»
Дуже характерн так, примром, зразки найрозповсюдженших мовних виразв:
Цар — Бандера! (Бандера — це в УкрОУНцв те, що в злодв — «пахан»). У сел N пришить усх чесних селян. По мокрому! (Кида монету). Наклац! Форвертс![7]
БАНДЕРА (хапа зубами монету). Клац! Гав! Гав! Гав!
Це значить, що УкрОУНц мусять вирзати в указаному сел всх чесних селян — вд старого до малого.
Взагал мова дуже чудернацька, якась така строката: одне слово — людське, а друге — нмецьке.
Така, примром, фраза:
— «Я сьогодн зарзав у сел дитину, що сидла в садочку й гралася».
ПоОУНському буде так:
— «х гойте зарзав у крдорф дитину, що зтценла у гартен й гралася».
Це, мж ншим, найтиповша фраза, що раз у раз говорять УкрОУНц свой влад.
Влада на це вдповда: — Зер каряшо, гезндель! «Гезндель» — полюдському — сволоч!
VII. УкрОУНськ чесноти
Найхарактернш й найпритаманнш УкрОУНськ чесноти: запроданство, зрада, пдлота.
VIII. Флософя УкрОУНцв
удазм. Повна збрка творв флософа уди скаротського за назвою: «ЗО србних карбованцв».
Дивться також
Остап Вишня — Петрик, резеда та бариня
Остап Вишня — Щука
Остап Вишня — Рейхсдрап, або Гудеранзаця нмецько арм
Ще 104 твори
Бографя Остапа Вишн
IX. Державний гмн
Ще нхт гешторбен УкрОУНа Н Гммлер, н Гтлер, — Ще в нас, брудерн запроданц, Шурке[8] бльш розквтне.
X. Державний герб
На жовтоблакитному пол — могила з застромленим в не осиковим клком. На кнц осикового клка конопляна петля.
Державний герб править за символ майбутнього УкрОУНи й УкрОУНцв.
XI. Про найстрашнше для УкрОУНи й У крОУ Нцв
Братерство й дружба народв Радянського Союзу.
«ВОЗСЯ ВЕЛЬТОВ СВТ РАЗУМА»
Сильно дуже ще багато клопоту для оцих украно-нмцв.
Насамперед:
Коли ткать?!
Ми не кажемо: «Куди ткать?» — те для нас вдомо. Куди пани, туди й холу.
А от, «коли ткать» — оце справа дуже марудна. Через те зойк дуже розпачливий у «Краквських встях»:
«Ось провд укрансько-нмецького комтету, довдавшись про грзне положення на фронт, поспша якомога швидше вихати, навть не повдомив. ши про це свох членв, що х клька днв тому запевнялося сидти не хвилюватись, бо «ми все знамо й вас не залишимо».
Провд комтету «все зна», через те й чкурнув, не попередивши свох членв.
Клопоту, ми ж кажемо, сила…
Газета називаться «Краквськ вст», а видаться у Вдн… Укранськ грош закликаться заощаджувати у Вртшафтсбанку…
Укранських колядок спваться у Мнортенкрхен… Ну, тут хоч уже просто пишуть: «Укрансько-нмецький святвечр».
Ну, а раз уже той святвечр укрансько-нмецький, то й колядки мають бути укрансько-нмецьк.
З якою насолодою слухали присутн такогоот укрансько-нмецького тропаря:
Вайнахтен Возся вельтов Свт разума…
Або укрансько-нмецько колядки:
Нехай рада зх стелен, Як на гммель хвала…
Серце радуться вд такого поднання укрансько-нмецьких культур…
не зовсм зрозумло, чому псля виконання укранського гопака вс присутн висловлювали глибоку вру в те, що для украно-нмцв ще прийде кращий час…
Чому саме «прийде»?
Вн уже прийшов…
Укрансько-нмецьких колядок спвате, гопака танцюте, грош у Вртшафтсбанку заощаджуте… Що ще треба?
А от тимчасов клопоти: «коли ткать» навть «куди ткать» — швидко минуть, бо не буде вже н «куди ткать», н «коли ткать».
«ВЕЛИКОМУЧЕНИК ОСТАП ВИШНЯ»
Побувавши у Львов, я дзнався, що укрансько-нмецьк нацоналстичн га, зети зняли було валт, нби мене, Остапа Вишню, замучили бльшовики. Так от слухайте, як це насправд було.
Сильно дуже вони його мучили. особливо один: сам чорний, оч йому бл в руках у нього кинджал, з чистснького загартованого нацонального питання викутий. Гострийгострий кинджал.
«Ну, — дума Остап, — пропав!»
Подивився той чорний на нього та й пита:
— Звуть тебе як?
— Остап, — каже.
— Укранець?
— Укранець, — каже.
Як ударить вн його колодочкою у найсвятший закуток нацонального «я». Остап тльки «ве!» душа його — цврньцврнь — хотла вилетти, а той, чорний, його душу за душу, придавив давай допитувати:
Valiria Fashion
Жноча сумка-рюкзак Valiria Fashion 4DETBI90011−6 Блакитна
Мягкие окна, гибкие окна, прозрачные шторы ПВХ для беседок, террас, веранд, балконов
Електростанця-павербанк!
Заряджаться вд сонця
Найнижча цна
Знижка на блендер + кавомолка 5 в 1!
— Признавайся, — говорить, — що хотв на всю Великоросю син штани надти.
— Признаюсь, — говорить Остап.
— Признавайся, — каже, — що всм говорив, що Пушкн — не Пушкн, а Тарас Шевченко.
— Говорив, — каже.
— Хто написав: «Я помню чудное мгновенье»?
— Шевченко, — говорить Остап.
— А «Садок вишневий коло хати»?
— Шевченко, — говорить.
— А «Евгений Онегин»?
— Шевченко, — говорить.
— Аааа! А що Пушкн написав? Говори!
— Не було, — говорить, — някого Пушкна. не буде. Одного разу, — каже, — щось таке нби появилося, так потм роздивилися, а воно — жнка. «Капитанська дочка» називаться.
— А Лев Толстой? А Достовський?
— Що ж, — говорить Остап, — Лев Толстой. Списав «Войну и мир» у нашого Руданського. А Достовський, — подумаш, — письменник! Зробив «Преступление», а «Наказание» сам суд придумав.
— А взагал, — пита, — Росю визнаш?
— В етнографчних, — каже, — межах.
— В яких?
— Од улиц Горького до Покровки. А Маросейка — то вже Украна.
— стор не визнаш?
— Яка ж, — каже, — сторя, коли Катерина Велика — то ж переодягнений кошовий вйська Запорозького низового ван Бровко.
— А кого ж ти, — кричить, — визнаш?
— Визнаю, — говорить, — «самостйну» Украну. Щоб гетьман, — говорить, — був у широких штанях в полуботквськй сорочц. щоб ус мнстри були тльки на «ра»: Петлюра, Бандера, Нмчура. Двох тльки мнстрв, — каже, — можу допустити, щоб на «ик»: Мельник та ндик.
— Розстрлять! — кричить. — Розстрлять, як такого вже нацоналста, що й Петлюру перепетлюрив, Бандеру перебандерив.
Ну, й розстрляли.
Такого письменника закатували! Як вн писав! Божжже наш, як вн писав! Хба вн, думате, так писав, як нш пишуть? Ви думате, що вн писав звичайним пером та чорнилом на звичайному папер? Та де ви бачили?! Вн бере, було, шпичку для галушок, у чорну сметану встромить на тонсньких-тонсньких пшеничних коржах пише. Пише, варяницею промока й увесь час приспву: «Дам лиха закаблукам, закаблукам лиха дам». А як не дуже смшно вже виходить, тод як крикне на жнку: «Жнко! Лоскочи мене, щоб чуднше виходило».
такого письменника розстрляли.
Попервах дуже йому було скучно.
Поки живий був, забжить, було, чи до Рильського, чи до Сосюри, — спорожнять однудругу поему, асонансом закусюючи. Чи вони до нього заскочать, — жнка, дивись, сякутаку гумореску на сал чи на масл пдсмажить, — життя йшло.
А розстрляний — куди пдеш? Одна дорога — на небо.
А там уже куди визначать: у рай чи в пекло. Перших сорок день душа поблизу моталась. А як уже вона збралася у «вишину горнюю», — учепився й вн за нею. У небесному вддл кадрв заповнив анкету. Зав подивився:
— Великомученик?
— Дуже, — каже, — великомученик.
— За Украну?
— За не, — каже, — за неньку.
— В рай!
Перед рам, як водиться, санобробка. Ну, постригли, поголили.
— Не голть, — просить Остап, — вуса запорозького, бо потм, — каже, — тяжко буде нацональнсть визначити, позаяк… (згадавтаки, дякувати богов!), позаяк, — каже, — оселедець сам вилз…
— Так у який вас, — пита його заврозпред, — рай? Спльний? Чи, може, хочете в окремий?
— А хба у вас, — пита, — тепер не один рай?
— Н. Ранше був один, спльний для всх, а тепер рзн ра пшли.
— Слава тоб господи! — каже Остап. — Нарешт! А я, — каже, — боявся, що деведеться в однм раю з росянами бути. Мене, — каже, — в наш рай. Самостйний. Автокефальний.
— Прошу! — каже заврозпред.
Заводить Остапа у самостйний рай. Глянув — серце затпалосьзатпалось. Самий вишник весь у цвту. Любисток. Рутам’ята. Хрещатий барвнок. Волошки. Чебрець. вшанзлля. Тече рчка невеличка. Стоть явр над водою. На яр дуб схилився. По той бк гора, по цей бк друга. Очерет. Осока.
в тм раю на вишеньц соловейко щебетав.
— Курський? — пита Остап.
— Хто курський?
— Соловейко, — пита, — курський?
Райська гуря, в кубовй спдниц, зразу руки в боки:
— Що ви, пане, трясця вашй матер, з глузду з’хали, чи що? Який курський? Щоб в укранському раю та курський соловей… Та стонадцять чортв тому в душу, хто так навть подумати може!.. Та повилазили б йому оч, хто це побачити може!.. Та триста йому на пуп болячокпампушок! Та…
Пдбга друга, в запасц, червоною крайкою пдперезана:
— Ой, мен горе, що не вмю так лаятися, як моя кумася…
— Наш рай, — зразу ж пересвдчився Остап.
— Та ти знаш, бешиха тоб в живт, що ми, як тльки вдавтокефалились, всх курських солов’в видавили. Та ти знаш, що в нашому раю ма право спвати тльки той соловей, що виплодився не дал, як за 5 верстов од Блгорода.