Ой ти, дівчино, з горіха зерня, 
Чом твоє серденько — колюче терня? 
Чом твої устонька — тиха молитва, 
А твоє слово остре, як бритва? 
Чом твої очі сяють тим чаром, 
Що то запалює серце пожаром? 
Ох, тії очі темніші ночі, 
Хто в них задивиться, й сонця не хоче! 
І чом твій усміх — для мене скрута, 
Серце бентежить, як буря люта?