Завтра прийде до кімнати
Твоїх друзів небагато,
Випъєте холодного вина.
Хтось принесе білі айстри,
Скаже хтось — життя прекрасне,
Так, життя прекрасне, а вона…
А вона, а вона сидітиме сумна,
Буде пити — не пъяніти від дешевого вина.
Я співатиму для неї, аж бринітиме кришталь,
Та хіба зуміє голос подолати цю печаль.
Так вже в світі повелося —
Я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі уста.
Та невдовзі прийде осінь,
Ми усі розбіжимося
По русифікованих містах.
Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна,
Буде пити — не пъяніти від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна, моя доле золота,
Я продовжую кричати… ніч безмежна і пуста.
(Плач Єремії)