«Видно, так заведено нав! ки,
Тридцять рокв… краще, не сп! ши.,
Все сильнше спален калки,
Ми, життя шануем… у душ!
Мила, краща., вже мен! п! д тридцять,
Та земля мил! ша з кожним днем.
Чи в! д того серцю стало сниться,
Що горю., рожевим я вогнем.
Коль гор! ти, то вогнем без смуги.
Не даремно в липов! м ц! вту
Вийняв я обручку у папуги,
— Знак того, що маю долю ту.