Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бiйся, я не покладаю рук.
Пливе над свiтом осiнь, як медуза,
i мокре листя падаэ на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твiй плащик ледь прип’ятий на плечi.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однiсiнька вночi!
Ти де була, у Всесвiтi чи в Спартi?
Яким вiкам свiтилася ввi млi?
I по якiй несповiдимiй картi
знаходиш ти поетiв на землi?